Про ілюзіоністів та дурнів

Коротко про матч із Польщею, роздуми про роботу Фоменка на чолі збірної та велика порція цинізму в одному тексті.

Читайте також: Степаненко: «Потрібно дивитися вперед»

Коротко про матч із Польщею, роздуми про роботу Фоменка на чолі збірної та велика порція цинізму в одному тексті.

У Тома Хенкса є п'єр ятихвилинна роль в, м яко кажучи, не найуспішнішій стрічці за його участі. Йдеться про фільм «Великий Бак Ховард» з Джоном Малковичем та Хенксом-молодшим у головних ролях. Так ось, слідкуючи за словами, вчинками та навіть мімікою Михайла Фоменка, впізнав у ньому того самого Бака Ховарда – підстаркуватого ілюзіоніста, який майже все життя їздив зі своїми недолугими концертами забутими Богом містечками, але одного разу все круто змінилося завдяки випадку та знайомству з не останнім у шоу-бізнесі продюсером. Гадаю, згадавши, як саме і завдяки дружбі з кім Фоменко став головним тренером збірної, провести аналогії буде нескладно.

Так ось, головний герой фільму у молодості відчув смак слави, будучи справді успішним у своїй справі. Проте минали роки, а в його кишені залишався всього один гідний і нерозкритий трюк, який, щоправда, дозволяв йому збирати хіба в селах кілька десятків людей. Ілюзіоніст давно припинив спроби створювати щось нове, але продовжував вважати себе зіркою, що варта уваги, телешоу і заповнених багатотисячних залів. Спостерігати за ним було і сумно, і цікаво водночас. Було помітно, що персонаж перебуває на межі повного самодурства і моментами втрачає зв'язок із реальністю. Проте було в ньому щось справді величне й людське, що притягувало й не дозволяло ставити штамп убогості. Зрештою, з часом Ховард знову ставши знаменитим: заповнені зали, слава, інтерв'ю – все знову стало буденністю в його житті. Але одного разу все пішло шкереберть, коли він не зміг виконати фокус, на якому трималася вся його кар'єра єра.

Побачивши вчорашню ницість чи то відсутність змоги адекватно оцінювати реальність нашого головного, логічно виникає питання: за рахунок чого Фоменко протримався у збірній стільки років? Як взагалі стало можливим, що головну команду країни тренувала людина, яка, по суті, вміє у своїй професії так мало? Достатня тривала історія Фоменка у збірній – це короткий ланцюг алгоритмів: «продюсер» і один Ковзанів посприяв, аби Михайло Іванович зміг призначити собі ж наставником збірної, далі був головний фокус – рятівні матчі з поляками та Чорногорією, а також домашня перемога над Францією. Ці матчі нікого з Фоменка ідола, митця, рятівника, справжнього ілюзіоніста, секрети якого простому смертному не стануть відомими ніколи. Тоді ніхто особливо й не звернув увагу, що домашня нічия з англійцями, і особливо, поразка у Франції – було суто тренерськими промахами в стратегії ведення бою, у визначенні складу, у реакції по ходу матчів...

І вісь, це Євро – остаточна капітуляція «мага», коли він вкотре зробив усе від «а» до «я» неправильно. Тільки ж штука в тім, що між матчем плей-оф у Франції та Євро було втрачено стільки часу, що десь тихенько в стороні може посміятися один Блохін. Прекрасно тільки те, що маски були зняті абсолютно у всіх, хто відповідав за якість цього Євро для нашої збірної. Приємний дядько у вишиванці під класичним піджаком чомусь не біг після фінальних свистків у мікст-зону з усміхненим обличчям, щоби вкотре розповісти, як усе райдужно в нашому футболі. Звісно, коли команда сиплеться, навряд чи піднімеш свої рейтинги, а пояснити елементарні речі, чому посеред Євро (!) тренер заявляє, що прощається зі збірною, чому футболісти б ' ються та гризуться в роздягальні між собою і так далі – завдання складніше, аніж сидіти на віп-місцях і розмахувати прапором. Зняв маску й фокусник Фоменко. На відміну від матчу з Північною Ірландією, вчора ввечері соромно було передусім не за футболістів, а саме за тренера. Якось не виходить перебороти думку, що ці кілька років з усіх нас робили просто дурнів, а остаточне відро помиїв у шапки клоунів вилили саме вчора в Марселі. Зрештою, ірландці зняли маски з наших «зірок» та «лідерів». Кожен має перебувати на своєму місці та займатися своєю справою. Саме тому один класний вінгер поїде в другій половині літа топтати газони в Олександрії та Луцьку, де його коментуватимуть гру з балконів навколишніх будинків: «йо... твою.. м..., ти куди побіг?!». Зрештою, є навіть певне вдоволення, що всім цим пихатим та бідним на мораль людям гарно настукали по головах.

Фоменко попрощався зі славою та великими європейськими аренами так, як і Бак Ховард – з провалом і ганьбою на всю країну. Я не схильний вважати винним у всьому лише тренера, бо дурнів у його оточенні було стільки: і над тим, і під його керівництвом, що в Україні цю роботу сміливо можна вважати тренерським пеклом. Втім, Фоменко – центральна фігура катастрофи, яка після свого відходу залишає руїну: у нас немає зараз ані команди, ані тренера, ані віри в те, що далі буде краще.

Бо є ще один «продюсер», а отже – чекаємо на призначення ще одного тренера сумнівної кваліфікації. А у цього «ілюзіоніста» взагалі може й не бути коронних фокусів.

Анатолій Волков, Football.ua

Джерело: Football.ua

Пов’язані публікації